Свiтло в кiмнатi гасне, в долонях темряви
Речi здаються бiльшими та страшнiшими,
Зовсiм iнакшими, навiть чужими мовби.
Знаєш, тепер чим бiльше iду до тебе я,
Тим все частiш знаходжу себе iз iншими,
Тим все частiш я чую твої вiдмови.
Свiтло в кiмнатi гасне, нам трохи боязно,
Стiни, пiдлогу й стелю накрило тiнями,
Вiтер постiйно виє, дощ плаче дрiбно.
Ця нелюбов залишилась для обох iз нас
Щастям, що ми насправдi i не хотiли би,
Щастям, що бiльш за все нам було потрiбно.
Свiтло в кiмнатi гасне, отруту вколено,
Цiннiсть безмежна - в кожному твому дотику,
В посмiшцi, жестах, шкiрi, очах, волоссi.
Ранок вже не настане для нас нiколи, та
Я тепер буду вiрно чекати, доки ти
Згаснеш, неначе свiтло в кiмнатi - зовсiм.